golokost

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту щороку відзначають 27 січня. Саме цього дня у 1945 році було визволено в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.

"Неможливо розповісти про геноцид, але і замовчувати його не можна".

Ці слова належать колишньому в’язню Освенцима Єлі Візелю. Він вижив у таборі смерті, щоб стати письменником та журналістом, а у 1986 році – лауреатом Нобелівської премії миру.

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 1,5 мільйона євреїв та понад 4 мільйона українців та представників інших національностей.

Винищення євреїв, яке вже тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну одразу після вторгнення нацистських військ на територію СРСР 22 червня 1941 року. Зініційовані нацистами єврейські погроми, в яких брали участь місцеві жителі, зокрема погром у Львові в кінці липня 1941 року, що тривав кілька днів й під час якого загинуло від двох до шести тисяч євреїв. Організаторами погрому виступали німецькі війська, деякі представники польського і українського населення теж брали участь у погромі.

Після погрому кінця червня, на початку серпня 1941 року українська допоміжна поліція знищила близько 5 тисяч львівських євреїв, переважно з інтелігенції. Загалом у перші дні німецької окупації погроми відбулися в 58 українських населених пунктах, в ході яких загинули 24 тисячі євреїв.

У Києві у відповідь на акти саботажу радянських партизанів 29-30 вересня 1941 року київські євреї були зібрані нацистами під приводом переселення й розстріляні в Бабиному Яру. За донесенням німецького офіцера Блоделя, за два дні кількість знищених євреїв склала 33771 чоловік.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. У 1941-1943 роках тут розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У жовтні 1941 року в селі Богданівка румунськими окупантами було створено табір знищення. У грудні цього ж року після спалаху епідемії тифу було вирішено знищити всіх в'язнів. Румунська влада (за деякими джерелами – за участю німецьких військ) почала масове вбивство євреїв 21 грудня 1941 року. Операцію знищення євреїв, приурочену до дня народження Сталіна, було названо "Подарунок Сталіну". В'язні були змушені копати голими руками ями в промерзлій землі й складати в них тіла щойно розстріляних або спалених живцем у сараях товаришів по ув'язненню. Кількість жертв, знищених в Доманівському районі, перевищує 115 тисяч чоловік, з них близько 55 тисяч – безпосередньо в Богданівці.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90–100 тисяч людей, з них десь 65–70 тисяч євреїв. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно висновкам спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

 


Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *